Ще раз про мирні переговори: ситуація складна, але не безнадійна
За свідченнями більшості експертів та політиків, які широко поширюються ЗМІ, переговори про завершення війни зайшли в глухий кут, а Москва ось-ось розпочне літній наступ. Ми вже якось згадували, що це не зовсім так, але така тема не втрачає актуальності. Тим паче, що події довкола переговорів динамічно розвиваються, а Росія продовжує на фронті активний наступ. Мирні переговори дійсно вкрай складні за характером і пов’язані з низкою істотних проблем. Але ситуацію не можна вважати безнадійною. Шкода, що Україна поки що не зможе відновити свою територіальну цілісність, однак ми її, як державу, не втратимо. Не відмовляючись від її знищення, Росія буде змушена призупинити війну.
Переговори щодо припинення війни Росії проти України та їх викривлення засобами масової інформації — тема актуальна та потребує подальшого розгляду. Тим паче, що зміст переговорного процесу мас-медіа та політиками і експертами знову спотворюється, що вже починає переростати в загрозу безпеці України. Зокрема, йдеться про, поширення упадницьких настроїв в українському суспільстві, зневіру людей у можливість відновлення миру. А дехто взагалі не сподівається, що Україна збережеться як незалежна держава. І що є найбільш жахливим, що через подібне бачення виникають думки про необхідність замирення з Росією на будь-яких умовах. А вона, Росія, саме цього і прагне.
А як же може бути інакше, коли українцям наполегливо нав’язуються інформаційні наративи щодо провалу переговорів, про затягування Росією діалогу та її підготовки до літнього наступу. А ще про перехід Д. Трампа на бік Москви та його відмову тиснути на неї, про його наміри вийти з переговорів та про здібності Путіна, якому вдається перегравати своїх опонентів. А що вже казати про нав’язування думки про безпорадність адміністрації США…
Як і колись, всі такі сентенції активно розповсюджують американські та європейські видання, серед яких Bloomberg, Financial Times, Wall Street Journal, Deutsche Welle та Politico. Вони спотворюють інформацію або вигадують факти, яких насправді не було. При цьому такі публікації відверто негативно висвітлюють події стосовно мирних переговорів. Наведу лише один такий факт. Як стверджує видання Politico, 21 травня ц. р. США начебто виступили проти критики на адресу Росії у спільній заяві Великої сімки під час її зустрічі в Канаді, що стало першим із таких випадків. Насправді нічого такого не було. Як і слід було очікувати, у своїй резолюції лідери G7 жорстко засудили позицію Москви та висловили тверді наміри ввести проти неї жорсткі санкції у випадку, якщо вона продовжить зволікати з переговорами. І це не поодинокий випадок, йдеться про цілу систему.
Що тут можна ще сказати? Немає слів. Хіба що поцікавитися у наших експертів: невже вони не бачать, що діється і чому повторюють вигадки таких закордонних ЗМІ? Ба більше, їх вигадані факти активно аналізуються в українському інформаційному просторі як начебто достеменні. Звичайно, це можна пояснити психологією звичайних людей, які вірять всьому тому, що подають ЗМІ. Але професійні аналітики мають відрізняти зерно від лушпиння. Тому розглянемо що насправді діється навколо переговорів. Повністю згоден, що вона, ситуація, складна, але далеко не безнадійна.
Як відомо, зараз переговорний процес вийшов на етап прямого діалогу між Україною та Росією, що стало наслідком попереднього узгодження позицій сторін за посередництвом США. Перша зустріч делегацій двох країн відбулась 16 травня ц. р. і зовсім не завершилась провалом як про це пишуть ЗМІ. Представники Російської Федерації дійсно поводили себе зухвало, виступали з погрозами та знову висували неприйнятні для України умови припинення вогню. Все це повністю характерно для Росії та росіян і нічого іншого не можна було від них сподіватися. Однак, то було лише зовнішнє супроводження переговорів та елементом тиску на Україну і в дійсності нічого особливого не значило.
Реальним результатом зустрічі стало досягнення домовленості про підготовку кожною зі сторін своїх пропозицій стосовно умов перемир’я, які в принципі можуть бути узгоджені ними. Ще раз звертаю увагу — не якихось там нездійсненних фантазій чи завищених вимог, а того, що може бути взаємно ухваленим.
Майбутній документ був названий «меморандумом», що стало приводом для чергової інформаційної кампанії, цього разу з заниженням його значення. Але суть не в тому. Аби як документ не називався, однак без чіткого визначення та узгодження умов припинення бойових дій, а також механізмів їх реалізації, оголошення перемир’я буде пустою формальністю.
Це ясно показали перемир’я 2014–2015 років під час збройного конфлікту на Донбасі, а також на Пасху та День Перемоги у поточному році. Причому, умови припинення вогню є цілим комплексом питань, найбільш складними з яких є моніторинг виконання сторонами своїх зобов’язань, розведення їх військ, а також розміщення між ними миротворчих сил.
І якщо організувати такий моніторинг ще якось можливо, то як, наприклад, можна реалізувати пропозицію щодо відведення військ на 15 км від лінії фронту? Особливо в районах таких міст як Покровськ, Часів Яр, Торецьк та Курахово. Ні Україна, ні Росія їх просто так не покинуть. А що робити з тими ділянками кордону між Україною та Росією, де немає активних бойових дій, однак вже створені потужні оборонні укріплення? Їх також ніхто не залишить.
Крім того, необхідно сформувати миротворчі сили, які б задовольнили як Україну, так і Росію. Поки що ніхто не виявив особливого бажання направляти до них свої контингенти. І це також зрозуміло, бо війна Росії проти України є зовсім іншою, ніж громадянська війна у колишній Югославії, чи операція в Іраку. Те ж саме стосується моніторингу припинення вогню. Для цього потрібні військові спостерігачі, які також будуть перебувати під постійною загрозою. Що, до речі, демонструвала ситуація довкола Спостережної місії ОБСЄ на Донбасі.
Розв’язання згаданих проблем потребує значного часу, що і є головною причиною затягування переговорів.
Звичайно, Москва також робить свій внесок, однак це не можна сприймати однозначно. З одного боку, вона справді зацікавлена у затягуванні переговорів та продовженні війни з метою тиску на Україну та захоплення її територій. А з іншого — керівництво РФ зіштовхується з усе більшими економічними проблемами, які досягають критичного рівня. Так, якщо на початку поточного року темпи росту російської економіки падали, то тепер починають відчутно знижуватися в країні обсяги виробництва. Крім того, різко збільшився дефіцит державного бюджету РФ, що скоротило виділення коштів на військові потреби.
Саме за такого стану справ триває підготовка до другого раунду переговорів між Україною та Росією, під час якого мають бути обговорені пропозиції сторін щодо умов припинення війни. За різними оцінками, вони можуть відбутись наприкінці травня або в середині червня ц. р. Так, міністр закордонних справ Росії Лавров вже пообіцяв представити список російських умов відразу ж після завершення обміну полоненими 1000 на 1000, тобто, найближчим часом. Втім, навіть, якщо Москва візьметься затягувати переговори, то їй не дадуть цього зробити. Учасники Великої сімки, керівництво ЄС та провідні європейські країни висловили тверді наміри запровадити нові санкції проти Росії у випадку, якщо вона не погодиться на припинення вогню у стислі терміни. Їх заяви з такого приводу добре відомі та не потребують дублювання. Думаю, всі погодяться зі мною.
Аналогічну позицію займають також і США, хоча вона здається інакшою. Д. Трамп демонструє терпіння та стриманість щодо Росії, однак це зовсім не означає, що він чемно слідує за нею. Такі дії президента США віддзеркалюють його підходи до вирішення проблеми припинення війни. Зокрема, він передбачає, що можна запевнити Путіна у тому, що необхідно примиритися з Україною на взаємоприйнятних умовах. Бо інакше йому загрожують санкції, які можуть бути застосовані як «останній аргумент».
Прикладом застосування Д. Трампом такого підходу стала його телефонна розмова з Путіним 19 травня ц. р. Спілкуючись, Путін пообіцяв йому, що Росія підготує свої умови припинення вогню протягом найближчого часу (що і підтвердив Лавров 23 травня ц. р. ). При цьому вони можуть бути прийнятними для України. Тому Д. Трамп не порушував питання санкцій, що він і пояснив журналістам після розмови з Путіним.
До речі, окрім війни, під час переговорів розглядались інші аспекти американсько-російських відносин, які стосувалися контактів між двома країнами в галузі стратегічної стабільності, обміну ув’язненими громадянами двох країн, а також відновлення торговельно-економічних стосунків після встановлення миру. З більшості із них сторони дійшли згоди, що Д. Трамп і оцінив як позитивний результат розмови. Те, що це викликало роздратування журналістів, які почали висувати претензії Д. Трампу з даного приводу, можна пояснити лише їх упередженим, а не об’єктивним ставленням до ситуації.
Ще більш надумані та такі, що не відповідають дійсності твердження журналістів стосуються того, що Д. Трамп начебто збирається вийти із переговорного процесу. Він дійсно казав, що може це зробити, якщо вони зайдуть у глухий кут. Туди вони зайшли лише в уяві деяких експертів. Тому Д. Трамп не вийшов з такого процесу і не збирається цього робити. А його слова про те, що це «не його війна» стосуються зовсім до іншого. Так він не зовсім «долуго» пояснював президенту ПАР С. Рамафосу, що є тільки посередником у мирному врегулюванні.
Д. Трамп лише передає частину своїх посередницьких функцій ЄС та європейським країнам. Вони не тільки не проти цього, але з самого початку вимагали надати їм таку можливість. Крім того, США та Європа вже давно узгоджують свої дії щодо Росії. Це скасовує міф, за яким США усунули Європу від вирішення питання припинення війни, яке має для неї принципово важливе значення з точки зору її безпеки.
Але, повернімось до Росії. Важко сказати, чи виконає вона свої обіцянки. Скоріш за все, з першого разу — ні. Але тоді по ній завдається потужний санкційний удар, який вона навряд чи витримає. Тому так, чи інакше, Москва буде змушена піти на поступки. На жаль, будуть втрачені час та людські життя, але іншого виходу немає.
На додаток ще раз про міфи, які створюють журналісти та експерти. Про те, що Росія не зможе виконати будь-якої масштабної наступальної операції з проривом лінії фронту літом нинішнього року ми вже згадували. З того часу нічого не змінилося. Не зможе Москва захопити і Харківську та Сумську області. Хіба що спробувати створити буферну зону, що вона і намагається зробити. В Харківській області — з травня минулого року, а в Сумській області — з березня-квітня цього року. Ні там, ні там, Росія особливих успіхів не досягла. Навпаки, Збройні Сили України створюють власну буферну зону на території Курської та Бєлгородської областей Росії.
До речі, про створення буферної зони Путін дійсно говорив вже після початку мирних переговорів при посередництві Д. Трампа. Можливо, це і можна було б назвати їх зривом. Хоча подібні заяви здебільшого були розраховані на самих росіян, і то не на всіх, а тих, хто проживає у прикордонних районах і перебуває під постійними обстрілами.
А ось ідею захопити м. Суми, яка з’явилася у ЗМІ під час візиту Путіна або його двійника до Курської області в травні ц. р. на фоні початку вже прямого діалогу між Україною та Росією, озвучив не він. Її висунув глава Глушковського району Золотарьов. Сам же Путін відсторонився від неї та обмежився лише жартом. Він, безумовно, бажав би захопити м. Суми, але за нинішніх обставин утримується від публічного декларування такого наміру.
І це зовсім не поодинокий випадок перекручування фактів засобами масової інформації. Нещодавно у наших мас-медіа знову йшлося про вимоги Росії щодо проведення виборів в Україні як передумови укладення мирної угоди. При цьому робиться посилання на міністра закордонних справ РФ Лаврова, який нібито озвучив таку вимогу. Насправді, він нічого не вимагав і сказав лише, що Москва хотіла б, щоб відбулися вибори в Україні для укладення мирної угоди. Але хотіти і вимагати, це знову ж таки зовсім різні речі. Незважаючи на демонстрацію бажань щодо зміни влади в Україні, наразі Кремль веде діалог з її чинною владою. І навіть більше, розглядається потенційна можливість щодо організації зустрічі між Путіним та В. Зеленським, а не кимось іншим.
Все, що було щойно викладене, не є якимись альтернативними поглядами, чи нерозумінням проблем у вирішенні питання припинення війни. Саме так трактує ситуацію керівництво України, яке не тільки не каже про зрив переговорів, але і активно готується до їх продовження. Так, за словами Президента України В. Зеленського під час наради з військовим командуванням нашої держави 22 травня ц. р. , Київ працює над організацією наступної технічної зустрічі з Росією, що має статися якомога швидше.
На жаль, чітка та однозначна позиція влади України розмивається у безвідповідальних публікаціях ЗМІ. Чому це роблять американські мас-медіа — вже пояснював. Частина з них використовується політичними противниками Д. Трампа для його дискредитації через українське питання. Тобто, робиться точно те ж, що робив він сам стосовно Дж. Байдена в період передвиборної боротьби у минулому році.
Згадані американські видання мають високий авторитет, хоча самі і підривають його своєю роботою. І їм все ще вірять, в тому числі в Україні. Тим паче, що за такої жахливої ситуації як війна, люди зазвичай схильні вірити негативу, а не позитиву. Тому, як кажуть, маємо те, що маємо. Але, це треба виправляти, що ми і робимо по мірі своїх сил.
Висновком зі статті може бути її вступ. Ситуація довкола мирних переговорів складна, але не безнадійна. Нас очікує ще багато проблем, в тому числі можлива активізація наступальних дій Росії на фронті та нові удари по Україні, подібні до того, який був завданий в ніч з 23 на 24 травня ц. р. Але Росія буде змушена піти на компроміси, бо подітися їй немає куди.
Я жодним чином не виправдовую ставлення Д. Трампа до України, яке дійсно виглядає безсердечним. Але розумію його. Війна — це трагедія для нас і реальна загроза для Європи. Та для більшості американців це віддалена подія, яка не має до них прямого відношення.
Однак, погляньмо на нас самих. В 1990-ті роки зовсім близько від України — у колишній Югославії спалахнула громадянська війна. Її масштаби були набагато менші, ніж війни Росії проти України, але вона була такою ж трагедією для її населення.
Ніхто тоді в Україні особливо не переймався нею, хоча там був наш миротворчий контингент. Наслідки цієї війни досі відчуваються в Боснії і Герцеговині, яка була однією із югославських республік. Хто у нас може сказати чим були та залишаються першопричини тієї війни? І, взагалі, Боснія і Герцеговина це одна країна, дві, чи більше?
Я спеціально питав про це людей, в тому числі і тих, хто мали б це знати. Більшість не змогла відповісти вірно. Отож, чого ми сподіваємося, що до нас буде інше ставлення?
Юрій Михайленко,
Інститут глобальної політики
